The liturgical celebration of the First Sunday of the Great Fast, like all the other Sundays of the Great Fast, has gone through an evolution over the course of time. Originally it was a commemoration of the Old Testament prophets and their prophesies concerning our Lord based on the Gospel account wherein Philip tells Nathaniel, "We have found the one about whom Moses wrote in the Law, and also the prophets,” (John 1:45). The Apostolic Reading from Hebrews also speaks about the prophets and their sufferings and concludes, “therefore, since we for our part are surrounded by this cloud of witnesses, let us lay aside every encumbrance of sin which clings to us and persevere in running the race which lies ahead; let us keep our eyes fixed on Jesus, the leader and perfecter of faith.” (Hebrews 12:1-2) Additionally the Alleluia verses also uphold this theme: Moses and Aaron were among His priests, and Samuel among those who called upon His Name. They called upon the Lord, and He answered them. (Psalm 98:6)

Свята, Православна, Соборна і Апостольська Церква святкує сьогодні день свого торжества. Церква за весь період свого існування піддавалася великим гонінням, і ці гоніння тривають і до нині. Але, найбільші гоніння випали на перші століття християнства, на період розколів і єресей. На семи Вселенських Соборах святі отці і вчителі Церкви відстоювали святість і єдність Церкви. Весь цей період закінчився перемогою Православ’я над єресями, і у 842 р. за візантійського імператора Михаїла і його матері Феодори, коли Константинопольським Патріархом був святитель Мефодій, встановлено свято «Торжества Православ’я».

Once again, God, in His great mercy, has brought us to the threshold of another Great Lent. Once again, we hear the words “Let us set out with joy upon the season of the Fast, and prepare ourselves for spiritual combat. Let us purify our soul and cleanse our body. As we fast from food, let us abstain also from every passion.” How do we respond?

In his homily on the Last Judgment, St. Gregory of Nyssa asks “why would God set standards of charity for entrance into the Kingdom of Heaven?” We need to know the answer. Why have conditions at all? Isn’t God’s love for us unconditional? Hasn’t He taught us that forgiveness and mercy are expressions of His will? How can there be a Judgment at all if it really is God’s will that “all men be saved” (1 Timothy 2:4)?

На сороковий день після свята Різдва Христового, Православна Церква святкує одне з дванадцятьох найбільших церковних свят - свято Стрітення Господнього. Святий апостол і євангелист Лука в своїм Євангелії розповідає про подію, що лежить в основі цього свята (Лк.2). В сороковий день після народження Господа нашого Ісуса Христа, Пречиста Діва Марія відправилась у Храм з Божественним Немовлятком, аби сповнити обряд очищення, приписаний Мойсеєвим Законом (Лев.12). У храмі їх чекала несподівана зустріч: ....

Продовжуючи готувати нас до Великого посту Св.Церква, як любляча мати,намагається нам допомогти підготуватися до цього важливого духовного періоду. Минулої неділі на богослужінні ми згадували про дві євангельські постаті, одна з яких у пихатості серця вихвалялася перед Богом своїми чеснотами - фарисей, а друга - митар, усвідомивши свій духовний стан, стояла здалеку і оплакувала прожите у беззаконні життя.

In today's Gospel lesson we heard the parable about the young son who got tired of his father's surveillance and asked for his portion of the inheritance. After receiving it, he went away into another country where he lived prodigally and spent all his riches. Soon there was famine and the young son did not have anything to eat. He came to his senses and decided to return to his father and ask for forgiveness. The father sees him coming from afar, clothed in rags and weak, is filled with compassion and runs out to meet him, falls on his neck and kisses him. As St. John Chrysostom reminds us......

“Господи, я не вартий, щоб Ти увійшов під мою покрівлю; скажи тільки слово, то й одужає хлопець мій”,- так сказав римський сотник до Ісуса Христа, коли Господь хотів піти оздоровити його слугу. Слова знамениті – повні покори та найглибшої віри. Ці слова говорить сотник римського війська, найкращого, найсильнішого в світі у той час. Сотник цей міг би дуже гордитися своїм становищем і вважати, що це він робить приємність для галилейського Учителя, запрошуючи Його у свій дім. Та він у душі пізнав, що це Божий Посланець, перед Яким кожна людина повинна схилитися з найбільшою покорою та смиренністю.