Beloved Brothers and Sisters in Christ,

"Blessed is the way you walk today, O soul; a place of rest has been prepared for you."

It is with a profound sense of our own loss - yet in the inextinguishable light of peace and mercy that is the Resurrection of our Lord and Savior Jesus Christ - that we inform the faithful of our Holy Metropolia of the passing from this life of the servant of God Protopresbyter Anfir Ostaptschuk - long-term pastor of the Ukrainian Orthodox Communities in Germany.

O God of spirits and of all flesh, Who has trampled down death; You have overthrown the devil and have given Life to Your world: now give rest, Lord, to the soul of Your departed servant priest Anfir, in a place of light, a place of refreshment and a place of repose, where there is no sickness, sighing nor sorrow.  As You are a Good God, Who loves mankind, pardon every sin, which he has committed, whether by word or by deed or by thought, for there is no man who lives and has not sinned.  You alone are sinless, Your Righteousness is Eternal and Your Word is Truth.  For You are the Resurrection, the Life and the Repose of your newly presented servant priest Anfir, Christ our God and we give glory, together with Your Father, Who is Eternal and Your All-Holy, Good and Life-Creating Spirit, now and ever and unto the ages of ages.  Amen!

Вічна пам'ять!   Memory Eternal!

+ + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + +

Життєпис

Митрофорний протопресвітер Анфір Остапчук

Митрофорний протопресвітер Анфір Остапчук народився 18-го серпня 1932 року під час Голодомору в селі Пекарщина Черняхівського району Житомирської області в родині православного священика Дам'яна Остапчука та його дружини Теклі Остапчук (з дому - Прокопчук). Він мав трьох старших сестер.

В роки війни з 1941 по 1943 рік родина проживала в Черняхові, де з початком німецької окупації України отець Дам’ян був настоятелем новоствореної української православної парафії. В кінці 1943 року внаслідок військових подій та через переслідування духовенства і церкви совєтською владою родина була вимушена залишити батьківщину і на початку 1944 року прибула до Німеччини.

У післявоєнний період з травня 1945 по 1958 рік родина проживала у таборах для втікачів, т. зв. “переміщених осіб” (displaced persons) у містах Білефельд, Гьокстер на Везерi, у таборi Ауґустдорф біля міста Детмольд. З 1958 року родина Остапчук проживала в оселі Бекгоф (Beckhof) біля міста Білефельд-Зеннештадт, куди були переселені з табору Авґустдорф втікачі з країн Східної Європи і Прибалтики. У цій оселі існувала українська православна громада і була влаштована церква, настоятелем був батько отець Дам’ян Остапчук. З молодих років отець Aнфір брав участь у церковному й громадському житті парафій на місцях, прислуговував при богослужіннях, співав у хорах.

У таборі в Білефельді Анфір Остапчук відвідував українську школу, яка там була організована восени 1946 року. З 1952 по 1956 рік він навчався в німецькій гімназії у Детмольді. Після закінчення гімназії в травні 1956 року поступив до Інституту іноземних мов для перекладачів Гайдельберзького університету, де вивчав англійську і російську мови та економіку.

По закінченні студій у 1961 році з академічним ступенем дипломного перекладача працював за фахом при Генеральному консульстві США у Франкфурті-на-Майні. З 1969 по 1997 рік працював перекладачем і редактором на радіостанції “Німецька хвиля” (Deutsche Welle) у Кьольні. Багато років отець Анфір викладав в університеті міста Бонн українську мову для німецьких студентів.

У серпні 1964 року одружився з Діною Яценко, донькою вчителів Григорія i Варвари Яценко. У цього подружжя народилося троє дітей. З 1969 по 1974 рік родина проживала в місті Рьосрат поблизу Кьольна. Після того постійним місцем проживання стало сусіднє місто Берґіш Ґладбах.

В 1968 році Анфір Остапчук був висвячений митрополитом Української Автокефальної Православної Церкви в екзилі (відроджена 1942 році в Україні), архієпископом Ніканором (Абрамовичем) у каплиці його резиденції в місті Карлсруге 14-го вересня на диакона, а 15-го вересня того ж року на священика з призначенням на осиротілу українську православну громаду в Білефельд-Зеннештадті, настоятелем якої був батько отець протоієрей Дам’ян Остапчук, котрий у серпні місяці того ж року помер.

Перед висвяченням отець Aнфір пройшов богословську й церковно-богослужбову підготовку при батькові, відвідував богословські курси Українського вільного університету (УВУ) в Мюнхені, цікавився історією українського православ'я, публікував статті з минулого й сучасного її життя. З 1972 року отець Анфір обслуговував також парафії УАПЦ у містах Дюссельдорф, Кьольн і Ессен, а також у Франкфурті-на-Майні.

Душпастирська діяльність отця Aнфірa була традиційно тісно пов'язана з життям церкви. У грудні 1956 року разом з батьком отцем Дам’яном брав участь у І-му Собоpi УАПЦ в Карлсруге як делегат-мирянин, a пізніше на наступних Соборaх як священик i Повторно обирався до керівних органів УАПЦ.

Варто згадати Надзвичайний Собор УАПЦ у жовтні 1969 року в Оттобрунні, в якому він вже брав участь як священик. Собор був скликаний для обрання наступника митрополита Ніканора (Абрамовича), який помер у березні 1969 року, та єпископа-вікарія для єпископської опіки парафій у Німеччині, Австрії, Франції, Бельгії та інших країнах Західної Європи. Собор обрав архієпископа Нью-Йорка Мстислава (Скрипника) новим главою УАПЦ, а архімандрита Ореста (Онуфрія Іванюка) єпископом-вікарієм, згодом керуючий єпископ Української православної єпархії Західної Європи.

Визначною подією в діяльності отця Анфіра, його громади і Західно-Європейської Єпархії УАПЦ був II-й Єпархіальний З'їзд, котрий відбувся 15-го і 16-го вересня 1979 року в православній церкві Святого Миколая в Дюссельдорфі. Були обрані члени Вищого Церковного Управління УАПЦ на чолі з Владикою Орестом (Онуфрієм Іванюком). На його двох заступників були обрані архипресвітер Паладій Дубицький і отець Анфір. Був ухвалений новий парафіяльний Статут УАПЦ i створений Єпархіальний комітет для підготовки відзначення ювілею 1000-ліття хрещення Русі-України. Центральне ювілейне свято УАПЦ в Німеччині відбулося у неділю 20-го березня 1988 року в Дюссельдорфі з благословення Митрополита Анатолія (Дублянського) і на чолі з ним, організоване місцевою громадою з її настоятелем.

У 1997 році за уповноваженням керуючого єпископа Західно-Європейської Єпархії УАПЦ Анатолія, наступникa Архиєпископа Ореста, отець Анфір успішно оформив членство єпархії у Комісії Православних (канонічних) Церков у Німеччині - “KOKiD”, яка була створена в 1994 році. Прийняття єпархії до комісії “KOKiD” було схвалено 13-го вересня 1997 року у місті Кьольн одноголосно усіма членами цього об'єднання єпархій на його засіданні: Вселенський Патріархат, Грецька Православна Церква, Грецька Православна Церква Антіохії, Московський Патріархат, Сербська Православна Церква, Румунська Православна Церква, Болгарська Православна Церква, Грузинська Православна Церква. Так Українська Православна Церква вперше вийшла з ізоляції і приєдналася до спільноти канонічних православних церков представлених у цій комісії. З того часу за призначенням Митрополита Анатолія і його наступників, Архієпископа Іоана (Дерев'янка) i Єпископа Андрія (Пешко), отець Анфір був постійним єпархіальним представником при комісії "KOKiD".

У довгі роки відданої праці у Винограднику Божому на Славу Божу і на Добро Української Православної Церкви отець Анфір був удостоєний нагород від ієрархів УАПЦ. У 1980 році був піднесений до сану протоієрея керуючим єпископом УАПЦ Орестом. У січні 1986 року отець Анфір був нагороджений хрестом з оздобами його наступником МитрополитомАнатолієм. З 1-го жовтня 1997 року, перед його смертю (28.10.1997), Владика Анатолій призначив отця протоієрея Aнфірa адміністратором УАПЦ в Німеччині. Під час Заупокійної Літургії 6-го листопада 1997 року по спочилому Митрополиту Анатолію в Новому Ульмі був нагороджений митрою Його Блаженством Митрополитом УПЦ в США і Діаспори Константином. На Літургії 22-го жовтня 2000 року у храмі Святого Архистратига Михаїла у місті Ґенк (Бельгія) отець Aнфір був піднесений Митрополитом Константином до сану протопресвітера.

За дорученням єпископів, а також з власної ініціативи отець Анфір Остапчук брав участь в екуменічних богослужіннях, конференціях та інших екуменічних заходах міжконфесійних організацій.

Після відновлення незалежності України 24-го серпня 1991 року отець Aнфір вперше після втечі родини в 1943 році відвідав Україну 18-го жовтня 1991 року як український перекладач у складі німецької урядової делегації на чолі з тодішнім віце-канцлером і міністром закордонних справ Ганс-Дітріхом Ґеншером. З того часу отець Анфір співпрацював з німецькими урядовими відомствами як перекладач у розвитку українсько-німецьких стосунків.

Особливими подіями того часу були: Державний візит президента України Леоніда Кравчука 4-го лютого 1992 року у тодішній столиці ФРН Бонні та його бесіди з канцлером Гельмутом Кольом, президентом Ріхардом фон Вайцзеккером, міністрами ФРН; візити міністра закордонних справ України Анатолія Зленка у Бонні та його перемовини з Ганс-Дітріхом Ґеншером у Резиденції Петерсберґ. Було багато інших зустрічeй офіційних представників обох країн, в тому числі з пізнішою канцлеркою Анґелою Меркель, під час котрих отець Анфір був їх мовним посередником.

До п'ятої річниці Незалежності України 24-го серпня 1996 року Президент України Леонід Кучма грамотою привітав отця Анфіра і з вдячністю відзначив його "великий особистий внесок у розбудову Незалежної України". З нагоди 5-ї та 10-ї річниць Незалежності України (1996 і 2001) отець Анфір був нагороджений почесними грамотами від послів України у Німеччині Юрiя Koстeнка i Анатолія Пономаренка за "визначний особистий внесок у зміцнення дружніх стосунків між Україною та Федеративною Республікою Німеччина".

28-го грудня 2000 року на запрошення Надзвичайного і Повноважного Посла України в Німеччині Анатолія Пономаренка, за участю священика Української Греко-Католицької Церкви отця Василя Воротняка отець Анфір Остапчук звершив освячення нового посольства України в столиці ФРН Берліні й резиденції посла у передмісті Далем.

З перекладацької праці отця Анфірa слід згадати виданий у 1970 році Українським вільним університетом (УВУ) у Мюнхені німецький переклад праці проф. д-р. Наталії Полонської-Василенко "Дві концепції історії України і Росії".

У 1988 році був надрукований скорочений німецький переклад праці проф. Дмитра Дорошенка "Православна Церква в минулому і сучасному житті українського народу", виданої в Берліні у 1940 році. Німецький переклад було здійснено за дорученням Вищого Церковного Управління УАПЦ і присвячений 1000-літтю Хрещення Русі-України з титулом "1000 Jаhre Ukrainische Orthodoxe Kirche, ihre Rolle im Leben des ukrainischen Volkes". Переклад англійською мовою з німецької був виданий УАПЦ у Великобританії з титулом “The Orthodox Church in the Life of the Ukrainian People”, а переклад на нідерландську мову був надрукований у журналі „Terra Sancta“ з титулом „Duizend Jaar Oekraїense Orthodoxe Kerk, haar rol in het leven van het Oekraїense volk“.

Отець Анфір Остапчук присвятив своє життя служінню своєму народу та збереженню Української Автокефальної Православної Церкви в екзилі, а згодом великій роботі, яка вела до мети створення Помісної Української Православної Церкви в Україні. Він був щасливий дожити до отримання Україною томоса про автокефалію від церкви-матері Вселенського патріархату та становлення на батьківщині Православної Церкви України.

Митрофорний протопресвітер Анфір Остапчук відійшов до Господа 10-го грудня 2021 року в місті Берґіш Ґладбах.

Вічна пам‘ять, вічний спокій і Царство Небесне!