Злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно.(Мар. 21,1)

Повчання Ісуса Христа притчами в Новому Заповіті є досить частими та як показує час актуальними в кожну мить спасіння людської душі не зважаючи на вікові зміни та епохи.

Господар посилає слуг своїх за винагородою коли прийшов час збирати податок. На що отримав у відповідь побиття своїх слуг, а декого з них було вбито. Тоді Господар цей посилає інших, та з ними вчинили так само навіть гірше. На кінець вирішив послати Сина свого, думаючи що його вони посоромляться. Люди ці думали інакше кажучи, що «це спадкоємець, вб’ємо його і заволодіємо спадщиною» що і зробили.

Ми знаємо, що сам виноградник господар цей садив, обніс його огорожею, збудував башту, все зробив на радість та користь тим людям, які будуть в ньому жити. Єдиною вимогою в нього було отримувати належну та відповідну платню. Ми бачимо велику турботу до людей Господаря цього виноградника.

Ми розуміємо хто є Господарем цього виноградника – це Господь і сотворитель Всесвіту, який віддав цей світ у вжиток людині, радіючи з цього. Святий Іоан Золотоустий каже, що Ісус Христос сказав притчу цю, щоб «показати весь тягар нашого гріха й цілковиту непрощенність гріха юдеїв, що його не прийняли.(Роздуми над Єв. Мар. 68-розмова).

Бачучи працю Христа в його проповідях ми розуміємо, що Царство Його не відповідає людському розумінню Царства Божого, де на першому місці є любов та смиренність вершиною чого є самопожертва. Христос каже, що Він прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб Він служив та дав життя за викуп багатьох. На суді у Пилата Ісус Христос каже «Царство Моє не від світу цього» (Ін. 18.36)

Людина один раз згрішивши віддалилася від Бога: чим більший гріх, тим більший розрив в розумінні Божої справедливості. Через це приходили слуги у вигляді старозавітніх патріархів, суддів та пророків, щоб повернути людину до Бога та люди не розуміли їх. Прийшов час приходу Сина Божого та не прийняли Його, а за змовою вбили; Нумо вб’ємо його й заберемо собі його спадщину (Мф. 21.38)

Будучи Християнами, маємо велику традицію напрацьовану тисячолітньою історією православної Церкви, яка для нас є дороговказом до Єднання з Богом в Царстві Небесному. Не робімо помилок цілих поколінь людей, які будували свої земні царства здобуваючи срібло губили золото душі, як образ та подобу Божу. Своїм життям даваймо добрий дар нашому Господарю; молитвою, милостинею та любов’ю. Любов є вершиною мудрості Божого творіння та правилом нашого життя. Ар. Павло каже; Ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос (1 Кор. 3,11).

о. Василь Криштомполь
парафія Св. Михаїла, м. Балтимор