Renewed in Brotherhood, Sent Forth in Hope: UOC of the USA Clergy Conference Concludes with Ordinations, Remembrance, and Prayer
SOUTH BOUND BROOK, NJ - Prayer, the joy of ordination, remembrance of departed shepherds, and a deeply moving encounter with His Eminence Metropolitan Antony marked the conclusion of the annual Clergy Conference of the Ukrainian Orthodox Church of the USA on Wednesday, October 14, 2026.
Approximately one hundred clergy from across the nation participated in the three-day gathering at the Church’s Metropolitan Center in South Bound Brook and Somerset, New Jersey. Under the spiritual leadership of His Eminence Archbishop Daniel, the conference offered an opportunity for prayer, pastoral reflection, and renewed brotherhood. His Eminence Metropolitan Antony, unable to participate in the conference sessions because of health concerns, remained at the heart of the clergy’s intercessions and affection.
The concluding day, observed according to the Julian Calendar as the Feast of the Protection of the Most Holy Mother of God, brought the gathering’s purpose into clear focus: those entrusted with caring for others must themselves be sustained by prayer, fellowship, and the grace of God.
The bells of St. Andrew Ukrainian Orthodox Memorial Church announced the arrival of Archbishop Daniel. Assisted by subdeacons, the hierarch was welcomed by the assembled clergy, whose blue vestments reflected the festal observance honoring the Birth-Giver of God. The sight of so many priests gathered in a single temple expressed the unity of a ministry exercised across great distances, yet rooted in one Eucharistic life.
Very Rev. Fr. Vasyl Pasakas, pastor of the Memorial Church, welcomed the Archbishop and asked him to offer prayers for the clergy as they prepared to return to their parishes. He recalled their recent visit to Philadelphia and St. Vladimir Ukrainian Orthodox Cathedral, associated with the ministry of Metropolitan John Theodorovych, the Church’s first Metropolitan. That encounter with the Church’s historical inheritance gave added depth to the final day’s worship.
Archbishop Daniel thanked the clergy for their participation and, especially, for the care they offered one another. His response underscored the responsibility of brother priests to attend to one another’s spiritual well-being. Pastoral ministry can carry burdens that remain unseen; brotherhood becomes a source of strength when clergy listen with patience, pray with sincerity, and make room for one another’s struggles.
As the Archbishop entered the church, a choir of seminarians, alumni, and Church chanters greeted him with antiphonal singing. Following the entrance prayers, he was vested for the celebration of the Hierarchical Divine Liturgy.
Before the Liturgy, Archbishop Daniel blessed three seminarians of St. Sophia Ukrainian Orthodox Theological Seminary’s distance-learning program to wear the black cassock. This outward sign of dedication pointed toward an inward commitment: the offering of one’s life to Christ and the acceptance of the discipline, humility, and responsibility that accompany preparation for ministry.
Distance-learning seminarian Marcus Jones was then tonsured a reader. As he continues his theological studies and explores the establishment of a mission parish within the Ukrainian Orthodox Church of the USA, his reception into this ministry affirmed that the proclamation of the Word begins with a willingness to hear it faithfully.
Readers Marian Koval, Marian Meleshko, and Bohdan Bodnar, full-time seminarians of St. Sophia Seminary, together with Reader Nathaniel Volodymyr Smulling, were set apart as subdeacons. Archbishop Daniel offered each personal encouragement and instruction concerning the responsibilities of service in the sanctuary and the life of the Church.
These moments revealed the continuity of ecclesial formation. The cassock, the reader’s ministry, and the responsibilities of the subdiaconate each call the person receiving them toward greater attentiveness to God and greater readiness to serve others. The Church nurtures vocation through study and prayer, but also through the patient practice of reverence, obedience, and love.
The assembled priests concelebrated the Divine Liturgy with Archbishop Daniel, assisted by four deacons, as the faithful joined in prayer. At the heart of the celebration was the ordination of Deacon Mykola Stefanyk to the Holy Priesthood.
His ordination gathered together the fruits of seminary formation, diaconal service, and a growing commitment to the ministry of the Ukrainian Orthodox Church of the USA. Surrounded by brother clergy, he approached the altar to receive a responsibility that can be fulfilled only through continual dependence upon Christ.
In the Orthodox rite of priestly ordination, the candidate is led around the Holy Table, expressing the centering of his life and ministry upon the altar of the Lord. Kneeling before it, he receives the laying on of the bishop’s hands and the prayers invoking divine grace. The Church entrusts him with the celebration of the Holy Mysteries, the proclamation of the Gospel, and the pastoral care of the faithful.
As the newly ordained priest was vested, the proclamation “Axios!”-“He is worthy!”- resounded through the church. The acclamation joined hierarch, clergy, and faithful in receiving his ministry and expressing their prayerful support. Each vestment spoke of service: the priest is clothed for a life in which his gifts, his labor, and his heart are offered to God for the sake of His people.
The presence of his wife, Vitalia, added a tender dimension to the celebration. Her prayerful support belonged to the history of his vocation and would continue to accompany the responsibilities now entrusted to him.
At the conclusion of the Divine Liturgy, Archbishop Daniel presented certificates to the newly tonsured reader and newly appointed subdeacons, as well as the certificate of priestly ordination to Rev. Fr. Mykola Stefanyk. In accordance with a cherished tradition, the Archbishop then asked the newly ordained priest to offer him a blessing.
The gesture expressed a profound truth about priesthood. The hierarch who had laid hands upon the candidate now bowed to receive a blessing through the ministry bestowed upon him. Before the altar, all stand in need of the grace of Christ; every blessing finds its source in Him.
Fr. Mykola offered heartfelt gratitude to Metropolitan Antony and Archbishop Daniel for their spiritual leadership, to the Consistory staff and Seminary faculty, to his brother seminarians, and to his wife, Vitalia. He reflected upon the support that had accompanied his theological education, the earning of his Master of Divinity degree, his service as a deacon, and his entrance into priestly ministry.
In his pastoral instruction, Archbishop Daniel called the new priest to love those who would be entrusted to his spiritual care, to offer himself generously, and to guard the purity of his heart. Such counsel reaches into the daily reality of parish life. A priest must learn to recognize the person behind the request, the grief behind the silence, and the longing for God beneath words that may be difficult to hear.
Priestly love requires patience with those who struggle, courage in speaking the truth, and humility in seeking forgiveness. The people of God must be able to approach their priest with confidence that their wounds will be met with compassion and that their dignity will be honored. This kind of care grows from a life continually renewed in prayer, repentance, and communion with Christ.
Archbishop Daniel also offered a prayer for Panimatka Vitalia, asking the Lord to strengthen her as a loving helpmate to her husband in his ministry. Her own faith, gifts, and spiritual well-being remain precious to the Church. Together, the newly ordained priest and his wife presented the Archbishop with a bouquet of flowers in gratitude.
From the joy of ordination, the clergy and faithful proceeded to the central cross of St. Andrew Cemetery to remember the hierarchs and clergy of the Ukrainian Orthodox Church of the USA who have reposed in the Lord.
There, the names of departed servants of the Church were read in prayer. Name followed name, recalling the succession of lives and ministries through which the Church had been built and sustained. The repeated chanting of “Lord, have mercy” gave voice to the gratitude and hope of the gathering.
At the cemetery cross, Church history became deeply personal. Behind every name stood a life offered in service: Divine Liturgies celebrated, children baptized, families comforted, communities gathered, and prayers whispered beside the beds of the sick and dying. Much of that labor was known fully only to God.
Archbishop Daniel urged the clergy to remember departed hierarchs, priests, and deacons in their prayers, including those whom they had never met. Their service preceded the present generation and helped make its ministry possible. To remember them is to accept responsibility for the inheritance they entrusted to the Church.
Such prayer rests upon the Church’s faith in the risen Christ. Death does not abolish the communion of those who belong to Him. At the cross, the living commended the departed to divine mercy while receiving anew the call to faithfulness in their own time. The newly ordained priest and the remembered shepherds belonged to the same continuing life of the Church: one generation taking up the work, another held in grateful intercession.
A deeply moving procession then continued to the historic Fisher House, the residence of Metropolitan Antony, who had recently returned from a chemotherapy session.
The clergy gathered in the courtyard and awaited their Metropolitan. When he came out to greet them, he offered his blessing, and the brotherhood surrounded him in prayer. A brief service of prayer and anointing was offered for his health and well-being, with Archbishop Daniel and the assembled clergy asking the Lord for healing, strength, and peace of soul and body.
Archbishop Daniel anointed Metropolitan Antony as the clergy joined in intercession. The encounter gave visible expression to the pastoral bond between a hierarch and his priests. Those who so often stand beside the suffering now stood together beside their own spiritual father, offering the consolation of presence and the strength of common prayer.
With evident emotion, Metropolitan Antony thanked the clergy for their prayers and spoke of how deeply he had missed sharing in the conference and its fellowship. His words were received with tears and affection. The gathering in the courtyard became a moment of intimate ecclesial communion, marked by vulnerability, gratitude, and enduring love.
Protopresbyter Stephen Hutnick spoke on behalf of the clergy, offering words of encouragement and assurance of their continued prayers. The newly ordained Fr. Mykola Stefanyk presented Metropolitan Antony with a bouquet of flowers - a tender meeting of newly assumed priestly service and the Metropolitan’s many years of archpastoral care.
The Metropolitan joined the clergy for a group photograph, preserving the memory of an encounter whose deepest significance lay in the prayer and affection shared among them.
The conference concluded with a farewell luncheon prepared by the Metropolitan Center staff under the leadership of Chef Maureen Nevins. Around the tables, the clergy continued the conversations that had strengthened their fellowship throughout the gathering: words of encouragement, reflections on parish life, and promises to remember one another in prayer.
As evening approached, the clergy began departing for their parishes across the United States. Outside the Consistory, the flags of Ukraine and the United States moved in the autumn wind while Archbishop Daniel shared final conversations and farewells with the departing priests.
They returned to communities awaiting their ministry: to children learning to pray, families seeking guidance, the sick awaiting a visit, and people whose hope is renewed through the faithful presence of a pastor.
The concluding day had gathered the fullness of priestly life into a single prayerful experience. New servants were received into ministries of the Church. A deacon became a priest. Departed shepherds were remembered by name. A beloved Metropolitan was surrounded by the love of his clergy.
Under the protection of the Most Holy Mother of God, the brotherhood departed renewed in its calling. The joy of the ordinations, the solemnity of remembrance, and the tenderness of prayer at Fisher House would accompany them home, strengthening their sacred service to the people of God and bearing witness to the enduring beauty of a Church united in faith, compassion, and hope.
Конференція духовенства УПЦ США завершилася спільною молитвою
САУТ-БАУНД-БРУК, НЬЮ-ДЖЕРЗІ - Молитва, радість рукоположень, поминання спочилих пастирів і глибоко зворушлива зустріч із Його Високопреосвященством Митрополитом Антонієм ознаменували завершення щорічної конференції духовенства Української Православної Церкви США в середу, 14 жовтня 2026 року.
Близько ста священнослужителів із різних куточків країни взяли участь у триденному зібранні в Духовному осередку Митрополії Церкви в Саут-Баунд-Бруку та Сомерсеті, штат Нью-Джерзі. Під духовним проводом Архієпископа Даниїла конференція стала нагодою для молитви, пастирських роздумів і зміцнення братерської єдності. Високопреосвященний Митрополит Антоній, який через стан здоров’я не зміг долучитися до засідань конференції, постійно перебував у молитвах і люблячих серцях духовенства.
Завершальний день, що за юліанським календарем припав на свято Покрови Пресвятої Богородиці, особливо виразно розкрив мету цього зібрання: ті, кому довірено піклуватися про інших, також потребують підтримки молитвою, братерським спілкуванням і Божою благодаттю.
Дзвони української православної церкви-пам’ятника святого апостола Андрія Первозваного сповістили про прибуття Архієпископа Даниїла. У супроводі іподияконів владику зустріло зібране духовенство в блакитних ризах - традиційному богослужбовому кольорі свят на честь Пресвятої Богородиці. Присутність такої кількості священників в одному храмі засвідчувала єдність служіння, яке звершується на великих відстанях, але має спільне джерело в євхаристійному житті Церкви.
Настоятель храму-пам’ятника, протоієрей Василь Пасікас, привітав Архієпископа й попросив його піднести молитви за духовенство, яке готувалося повертатися до своїх парафій. Він згадав нещодавні відвідини Філадельфії та українського православного собору святого Володимира, пов’язаного зі служінням першого Митрополита Церкви Іоана Теодоровича. Зустріч з історичною спадщиною Церкви надала особливої глибини богослужінню завершального дня.
Архієпископ Даниїл подякував духовенству за участь у конференції, а особливо - за турботу одне про одного. У своєму слові він наголосив на відповідальності братів-священників за духовне благополуччя один одного. Пастирське служіння нерідко пов’язане з тягарями, які залишаються непомітними для інших; братерство стає джерелом сили тоді, коли духовенство терпеливо слухає, щиро молиться та з розумінням приймає переживання своїх співбратів.
Коли Архієпископ увійшов до храму, хор семінаристів, випускників і церковних співців привітав його антифонним співом. Після вхідних молитов відбулося облачення владики для звершення архієрейської Божественної літургії.
Перед початком Літургії Архієпископ Даниїл благословив трьох студентів дистанційної програми Української Православної Духовної Семінарії Святої Софії на носіння чорного підрясника. Цей зовнішній знак посвяти вказував на внутрішнє зобов’язання: присвятити своє життя Христові та прийняти дисципліну, смирення й відповідальність, які супроводжують підготовку до церковного служіння.
Після цього студента дистанційної програми Марка Джонса було пострижено в читці. Продовжуючи богословські студії та розглядаючи можливість заснування місійної парафії Української Православної Церкви США, він прийняв служіння, яке нагадує: проголошення Божого Слова починається з готовності самому вірно його слухати.
Читців Мар’яна Коваля, Мар’яна Мелешка та Богдана Боднара, студентів стаціонарної програми Семінарії Святої Софії, а також читця Нафанаїла Володимира Смайліна було поставлено в іподиякони. Кожному з них Архієпископ Даниїл особисто висловив слова підтримки й дав настанови щодо відповідальності служіння у святому вівтарі та житті Церкви.
Ці події засвідчили послідовність церковного формування. Носіння підрясника, служіння читця й обов’язки іподиякона закликають людину до глибшої уважності до Бога та більшої готовності служити ближнім. Церква плекає покликання через навчання й молитву, а також через щоденне зростання в благоговінні, послуху та любові.
Зібрані священники співслужили Архієпископові Даниїлу за Божественною літургією за участю чотирьох дияконів і молитовної присутності вірян. Центральною подією богослужіння стала хіротонія диякона Миколи Стефаника у священничий сан.
Його рукоположення поєднало плоди семінарійного навчання, дияконського служіння та дедалі глибшої посвяти служінню Українській Православній Церкві США. Оточений братами-священнослужителями, він приступив до святого престолу, щоб прийняти відповідальність, яку можна нести лише в постійному покладанні на Христа.
Під час православного чину священничої хіротонії кандидата тричі обводять навколо святого престолу, засвідчуючи, що відтепер усе його життя й служіння мають зосереджуватися довкола Господнього вівтаря. Схиливши коліна перед престолом, він приймає покладання архієрейських рук і молитви, що призивають Божественну благодать. Церква довіряє йому звершення Святих Таїнств, проповідування Євангелія та пастирську опіку над вірними.
Під час облачення нововисвяченого священника храм наповнився урочистим виголосом: «Аксіос!» - «Достойний!» Цим свідченням архієрей, духовенство та віряни разом приймали його служіння й висловлювали свою молитовну підтримку. Кожна священнича риза промовляла про служіння: священник облачається для життя, у якому його дари, праця й серце приносяться Богові заради Його народу.
Присутність дружини, Віталії, надала святкуванню особливої теплоти. Її молитовна підтримка була невіддільною частиною шляху його покликання й надалі супроводжуватиме відповідальність, яку він прийняв.
Після завершення Божественної літургії Архієпископ Даниїл вручив свідоцтва новопостриженому читцеві та новопоставленим іподияконам, а також свідоцтво про священничу хіротонію отцеві Миколі Стефанику. За давньою благочестивою традицією владика попросив нововисвяченого священника уділити йому благословення.
Цей жест розкрив глибоку істину священства. Архієрей, який щойно поклав руки на кандидата, тепер схилив голову, приймаючи благословення через дароване йому служіння. Перед святим престолом усі потребують Христової благодаті, а кожне благословення має своє джерело в Ньому.
Отець Микола висловив сердечну вдячність Митрополитові Антонію та Архієпископові Даниїлу за духовний провід, працівникам Консисторії та викладачам Семінарії, братам-семінаристам і своїй дружині Віталії. Він згадав підтримку, яка супроводжувала його богословську освіту, здобуття ступеня магістра богослов’я, дияконське служіння та вступ на шлях священничого служіння.
У пастирській настанові Архієпископ Даниїл закликав нового священника любити людей, яких буде довірено його духовній опіці, щедро віддавати себе служінню та берегти чистоту свого серця. Ця настанова торкається найглибших реалій парафіяльного життя. Священник має навчитися бачити людину за її проханням, біль - за мовчанням, а прагнення Бога - навіть за словами, які іноді важко почути.
Священнича любов вимагає терпеливості до тих, хто переживає труднощі, мужності говорити правду та смирення просити прощення. Божий народ повинен мати змогу приходити до свого священника з упевненістю, що його рани зустрінуть зі співчуттям, а людську гідність - із пошаною. Така турбота зростає з життя, яке постійно оновлюється в молитві, покаянні та єднанні з Христом.
Архієпископ Даниїл також підніс молитву за добродійку Віталію, просячи Господа зміцнити її як люблячу помічницю чоловіка в його служінні. Її власна віра, дари та духовне благополуччя залишаються дорогоцінними для Церкви. На знак вдячності нововисвячений священник разом із дружиною подарували Архієпископові букет квітів.
Від радості рукоположень духовенство й віряни перейшли до спільної молитви біля центрального хреста цвинтаря святого Андрія, щоб пом’янути ієрархів і священнослужителів Української Православної Церкви США, які спочили в Господі.
Там у молитві прозвучали імена спочилих служителів Церкви. Ім’я за ім’ям нагадувало про покоління людей, чиїм життям і служінням Церква будувалася та зміцнювалася. Повторюваний спів «Господи, помилуй» виражав вдячність і надію всіх присутніх.
Біля цвинтарного хреста історія Церкви набула глибоко особистого виміру. За кожним ім’ям стояло життя, віддане служінню: звершені Божественні літургії, охрещені діти, втішені родини, згуртовані громади та молитви, тихо промовлені біля ліжок хворих і вмираючих. Повнота цієї праці була відома лише Богові.
Архієпископ Даниїл закликав духовенство пам’ятати у своїх молитвах спочилих ієрархів, священників і дияконів, зокрема й тих, кого вони ніколи особисто не знали. Їхнє служіння передувало нинішньому поколінню й допомогло уможливити його працю. Пам’ятати їх - означає приймати відповідальність за спадщину, яку вони передали Церкві.
Така молитва ґрунтується на церковній вірі у воскреслого Христа. Смерть не руйнує єдності тих, хто належить Йому. Біля хреста живі доручали спочилих Божому милосердю та водночас наново приймали поклик до вірності у власному часі. Нововисвячений священник і пастирі, чиї імена лунали в поминанні, належали до єдиного безперервного життя Церкви: одне покоління приймало служіння, а інше перебувало в її вдячній молитві.
Після цього глибоко зворушлива процесія вирушила до історичного будинку Фішера - резиденції Митрополита Антонія, який незадовго перед тим повернувся із сеансу хіміотерапії.
Духовенство зібралося на подвір’ї, очікуючи свого Митрополита. Коли він вийшов привітати присутніх, то уділив їм архіпастирське благословення, а священниче братство оточило його молитвою. Було звершено коротке моління з помазанням за його здоров’я та благополуччя. Разом з Архієпископом Даниїлом усе духовенство просило Господа про зцілення, силу й мир душі та тіла свого Предстоятеля.
Архієпископ Даниїл помазав Митрополита Антонія освяченим єлеєм, а духовенство єдналося в молитві. Ця зустріч стала видимим свідченням пастирського зв’язку між ієрархом і його священниками. Ті, хто так часто перебуває поруч зі стражденними, тепер разом стояли біля свого духовного батька, даруючи йому втіху своєї присутності та силу спільної молитви.
З глибоким хвилюванням Митрополит Антоній подякував духовенству за молитви й розповів, як сильно йому бракувало участі в конференції та братерського спілкування. Його слова були прийняті зі сльозами та любов’ю. Зібрання на подвір’ї стало миттю глибокої церковної єдності, сповненої відкритості сердець, вдячності й незмінної любові.
Від імені духовенства виступив протопресвітер Степан Гутник, висловивши слова підтримки та запевнивши Митрополита в постійних молитвах. Нововисвячений отець Микола Стефаник подарував Митрополитові Антонію букет квітів. У цьому простому й щирому жесті поєдналися початок нового священничого служіння та багаторічна архіпастирська опіка Митрополита.
Митрополит долучився до духовенства для спільної фотографії, яка зберегла пам’ять про зустріч, найглибший зміст якої полягав у спільній молитві та взаємній любові.
Конференція завершилася прощальним обідом, який приготували працівники осередку Митрополії під керівництвом шеф-кухаря Морін Невінс. За столами тривали розмови, що зміцнювали братерство впродовж усього зібрання: слова підбадьорення, роздуми про парафіяльне життя та обіцянки пам’ятати одне одного в молитвах.
З наближенням вечора священнослужителі почали вирушати до своїх парафій у різних куточках Сполучених Штатів. Біля Консисторії осінній вітер розвівав прапори України та США, а Архієпископ Даниїл проводжав духовенство останніми розмовами, благословеннями й словами прощання.
Вони поверталися до громад, які чекали на їхнє служіння: до дітей, які вчаться молитися, до родин, що потребують поради, до хворих, які очікують відвідин, і до людей, чия надія відроджується завдяки вірній присутності пастиря.
Завершальний день поєднав повноту священничого життя в єдиному молитовному досвіді. Нові служителі прийняли церковні обов’язки. Диякон став священником. Спочилих пастирів пом’янули поіменно. Улюбленого Митрополита оточила любов його духовенства.
Під Покровом Пресвятої Богородиці священниче братство вирушило додому, оновлене у своєму покликанні. Радість хіротоній, урочистість поминання та сердечна молитва біля будинку Фішера супроводжуватимуть їх у парафіяльному служінні, зміцнюючи їхню священну працю для Божого народу та засвідчуючи незмінну красу Церкви, об’єднаної вірою, співчуттям і надією.
|
| |||||||||||||





























































































































