The defense of religious freedom is a sacred responsibility, and whenever any person is denied the right to worship God freely and without fear, such injustice must be addressed with honesty, discernment, and moral integrity. The Church has always upheld religious liberty as a gift from God and a cornerstone of human dignity.

Yet it is both troubling and revealing that some voices now speak passionately about religious freedom while remaining silent when the most fundamental sanctity of human life has been violated on a catastrophic scale.

In recent days, some American Orthodox clergy and faithful have chosen to travel to Washington, DC, to meet with congressional leaders and to express concern regarding the so-called persecution of the Ukrainian Orthodox Church under the Moscow Patriarchate. The right to express concern is not in question. What must be questioned, however, is the moral consistency and credibility of such witness.

Russia chose war. Russia chose slaughter. Russia chose to kill civilians, destroy cities, forcibly kidnap children, and inflict immense suffering upon a sovereign nation. When this unprovoked invasion began, many of the same religious leaders who now speak loudly about religious freedom in Ukraine and in the United States remained silent. They did not condemn the aggression. They did not denounce the ideology of the Moscow regime. They did not speak against the theological and moral corruption that blessed tanks, missiles, and mass graves. Some, tragically, aligned themselves - explicitly or implicitly - with the religious narrative promoted by the Moscow Patriarchate in service of a political dictator.

This must be stated clearly: the people of Ukraine are not persecuting Orthodox Christians. Ukraine is not waging war against the Orthodox Faith. Ukrainians are rightly concerned when citizens of Ukraine - or those claiming to be - engage in acts of aiding, justifying, or cooperating with forces that kill, torture, and destroy. Accountability for such actions is not religious persecution; it is a matter of national survival and moral responsibility.

Religious freedom cannot be used as a shield for collaboration with violence, nor as a justification for spreading propaganda that serves an aggressor. Faith does not absolve anyone of responsibility when religious language is weaponized to excuse murder, occupation, and betrayal.

Religious freedom is inseparable from truth. It is inseparable from the defense of innocent life. As religious leaders, we are called not only to protect the right to worship, but to stand with the wounded, the displaced, the orphaned, and the slain. Silence in the face of evil is not neutrality - it is complicity.

The Ukrainian people - including millions of Orthodox Christians - have endured immense suffering. They have prayed in bomb shelters, buried their children, and clung to faith amid ruins. Standing with them is not geopolitics; it is fidelity to the Gospel.

True religious freedom demands moral integrity. It requires that we condemn all persecution - including persecution carried out through bombs, forced deportations, and the ideological manipulation of religion. It requires that we reject false narratives that invert victim and aggressor and that we refuse to cloak violence in the language of faith.

The Church must always stand where Christ stands - with the crucified, not with those who bless the cross while nailing others to it.

Metropolitan Antony            Archbishop Daniel

+ + + + + + + + + + + + + +

Захист релігійної свободи є священним обов’язком, і щоразу, коли будь-яку людину позбавляють права вільно і без страху молитися Богові, така несправедливість повинна бути осмислена й названа з чесністю, розсудливістю та моральною цілісністю. Церква завжди утверджувала релігійну свободу як дар Божий і наріжний камінь людської гідності.

Водночас є тривожним те, що деякі голоси сьогодні палко говорять про релігійну свободу, але залишаються мовчазними тоді, коли на катастрофічному рівні було знехтувано найглибшою святістю людського життя.

Останніми днями деякі американські православні священнослужителі та вірні вирішили приїхати до Вашингтона, округ Колумбія, щоб зустрітися з представниками Конгресу та висловити стурбованість так званими переслідуваннями Української Православної Церкви, що перебуває під юрисдикцією Московського патріархату. Саме право висловлювати занепокоєння не ставиться під сумнів. Проте під сумнів має бути поставлена моральна послідовність і достовірність такого свідчення.

Росія обрала війну. Росія обрала різанину. Росія обрала вбивства мирних мешканців, руйнування міст, насильницьке викрадення дітей та завдання невимовних страждань суверенній державі. Коли це неспровоковане вторгнення розпочалося, багато з тих самих релігійних лідерів, які сьогодні голосно говорять про релігійну свободу в Україні та Сполучених Штатах, мовчали. Вони не засудили агресію. Вони не викрили ідеологію московського режиму. Вони не виступили проти богословського й морального спотворення, яке благословляло танки, ракети та масові поховання. Деякі з них, на жаль, прямо або опосередковано ототожнили себе з релігійним наративом, який просувається Московським патріархатом на службі політичному диктаторові.

Це необхідно сказати чітко і недвозначно: народ України не переслідує православних християн. Україна не веде війни проти православної віри. Українське суспільство справедливо занепокоєне тоді, коли громадяни України  - або ті, хто видає себе за таких, - вдаються до дій, що полягають у допомозі, виправданні або співпраці з силами, які вбивають, катують і нищать. Притягнення до відповідальності за такі дії не є релігійним переслідуванням; це питання національного виживання та моральної відповідальності.

Релігійна свобода не може використовуватися як щит для співучасті в насильстві, ані як виправдання для поширення пропаганди, що служить агресорові. Віра не звільняє людину від відповідальності тоді, коли релігійна мова перетворюється на зброю для виправдання вбивств, окупації та зради.

Релігійна свобода є нерозривною з істиною. Вона є нерозривною із захистом невинного життя. Як релігійні провідники, ми покликані не лише оберігати право на богослужіння, але й стояти поруч із пораненими, переселеними, сиротами та вбитими. Мовчання перед обличчям зла - це не нейтральність, це співучасть.

Український народ - у тому числі мільйони православних християн - зазнав невимовних страждань. Вони молилися у бомбосховищах, ховали своїх дітей і трималися за віру серед руїн. Стояти разом із ними - це не геополітика; це вірність Євангелію.

Справжня релігійна свобода вимагає моральної цілісності. Вона вимагає засудження будь-яких переслідувань - у тому числі тих, що здійснюються через бомби, примусову депортацію та ідеологічну маніпуляцію релігією. Вона вимагає відкидання хибних наративів, які міняють місцями жертву й агресора, та відмови прикривати насильство мовою віри.

Церква завжди повинна стояти там, де стоїть Христос - з розп’ятими, а не з тими, хто благословляє хрест, водночас прибиваючи до нього інших.

Митрополит Антоній          Архієпископ Даниїл