Beloved Clergy and Faithful of the Ukrainian Orthodox Church of the USA and Diaspora,

Christ is in our midst! He is and ever shall be!

As the quiet beauty of the Nativity Fast embraces us, the Church invites us once again to walk the sacred road from Bethlehem to Golgotha, from the humility of the Manger to the sacrifice of the Cross. It is a journey that reveals the very heart of God - a heart so full of love that it stoops down to dwell among us, to share our suffering, and to redeem our broken humanity.

In a world intoxicated by pride, power, and self-importance, the Son of God chooses to enter history not in a palace but in a cave, not on a throne but in a manger. The Almighty Creator becomes a Child - poor, vulnerable, and wrapped in the swaddling clothes of simplicity. This divine condescension is not a mere gesture of compassion - it is the very revelation of who God is: “God is love” (1 John 4:8) - love that humbles itself, love that serves, love that gives all.

The Nativity is not a sentimental story of shepherds and stars; it is the unfolding of God’s eternal plan of salvation. The humility of Bethlehem points directly to the humility of Golgotha - where the Child born in a manger will stretch out His arms on the Cross to embrace all of creation.

The Incarnation and the Cross are not separate mysteries but one continuous act of divine love.

When we gaze upon the Infant Christ, we see not only the sweetness of His humanity but also the shadow of the Cross. In the cave of Bethlehem already rests the wood that will one day bear His Body. In His small hands is already the power that will bless, heal, and forgive. And in the tears of the Virgin Mother is already the quiet prophecy of the sorrow she will bear at the foot of the Cross.

The humility of God is not weakness - it is divine strength that transforms suffering into resurrection. Thus, to fast during this season is to walk with the Lord in His humility - to lay down our pride, our selfish desires, and our indifference to others, so that Christ may be born in us anew.

The world teaches us that greatness is found in domination, success, and acclaim. But the Gospel proclaims a different truth: “Whoever humbles himself as this little child is the greatest in the kingdom of heaven” (Matthew 18:4).

To be humble is not to think less of ourselves, but to think less about ourselves and more about God and our neighbor. It is to see every person - especially the poor, the suffering, the displaced, and the forgotten - as icons of Christ Himself.

During this Fast, let our prayer and fasting become instruments of compassion. Let us give from our abundance to those who hunger, clothe those who shiver in the cold, and comfort those who mourn - especially our brothers and sisters in Ukraine who continue to endure the agony of war, displacement, and destruction. Their tears, their faith, and their endurance are the modern echo of Bethlehem’s holy poverty and Golgotha’s redemptive pain.

We see Christ crucified again in the bombed hospitals, the destroyed homes, the wounded soldiers, and the weeping mothers. Yet we also see the resurrected power of His love in the countless acts of courage, mercy, and faith that spring forth from the Ukrainian people - priests and chaplains who pray in the trenches, children who sing carols in basements, families who share bread with strangers.

Beloved in Christ, our journey from the Manger to the Cross must be active, spontaneous, and actionable.

Fasting is not merely abstaining from food - it is feasting on mercy. It is not a passive waiting but a living response to God’s love. Every moment of the Fast offers us the opportunity to act - to forgive someone we have avoided, to visit the sick, to reconcile a broken relationship, to serve a meal to the hungry, to support a family in need, to reach out to the lonely.

Let us remember that a fast without love is only hunger. But a fast filled with charity, prayer, and humility becomes a ladder that reaches Heaven. As the Apostle James reminds us: “Faith without works is dead” (James 2:26). Therefore, let our fasting be faith made visible - faith that gives, heals, and builds up the Body of Christ.

We encourage every parish and faithful of our Church to make this season a time of compassionate action:

• Collect food, clothing, and medical supplies for the suffering in Ukraine and your local communities.
• Support your parish outreach and the humanitarian ministries of the UOC of the USA.
• Visit the lonely, comfort the grieving, and pray for peace - not only with words but through deeds of mercy.

As the Body of Christ, our Holy Church is called to embody His humility. When we serve without seeking recognition, when we forgive without resentment, when we love without condition - then the world beholds the living Christ.

In the faces of chaplains comforting soldiers, of clergy feeding refugees, of children collecting gifts for the needy - we see the continuation of the Bethlehem miracle in our own time.

Our Ukrainian Orthodox Church of the USA, through its parishes, seminary, charitable organizations and ministries, and faithful, continues to be a living witness of God’s humility - responding to suffering with compassion, to evil with goodness, and to despair with faith.

Every act of kindness - whether offered to a child in Ukraine, a neighbor in need, or a stranger on the street - becomes a candle in the darkness, a testimony that Christ is born, and the world is not abandoned.

Beloved in the Lord, the Apostle Paul reminds us: “Let this mind be in you, which was also in Christ Jesus - Who, being in the form of God, did not consider it robbery to be equal with God, but made Himself of no reputation, taking the form of a servant” (Philippians 2:5–7).

To have the mind of Christ is to live with open hands and open hearts. It is to descend so that others may rise, to forgive so that peace may reign, to pray so that hope may be reborn. The more we humble ourselves, the more space there is for Christ to dwell within us.

The story that begins in the manger does not end at the cross - it leads to the empty tomb and the glory of resurrection. This is the mystery of divine humility: it does not diminish but exalts; it does not destroy but transforms. The road from Bethlehem to Golgotha is also the road to eternal life.

May this Nativity Fast be for all of us a season of rediscovery - of simplicity, of mercy, and of the quiet majesty of God’s humility. As we bow before the Child of Bethlehem, may our hearts whisper the words of the Theotokos: “Behold, the servant of the Lord; let it be to me according to your word” (Luke 1:38).

And as we continue to pray for peace and healing in Ukraine and throughout the world, may we live in such a way that others will see Christ in our eyes, hear His kindness in our words, and feel His mercy in our actions.

With Archpastoral Love and Blessing,

† Antony
Metropolitan of the Ukrainian Orthodox Church of the USA and Diaspora

† Jeremiah
Archbishop of the Ukrainian Orthodox Eparchy of South America

† Daniel
Archbishop of the Ukrainian Orthodox Church of the USA and Western Europe

Возлюблені у Христі отці, монашество та вірні Української Православної Церкви США і Діаспори,

Христос посеред нас! Є і буде!

В час коли нас огортає тиха краса Різдвяного посту, Церква знову запрошує нас пройти священним шляхом - від Вифлеєму до Голгофи, від смирення ясел до жертви Хреста. Це шлях, що відкриває саме серце Бога - сповнене любові настільки, що воно схиляється до людини, розділяє її страждання і відновлює її зранену людяність.

У світі, сп’янілому від гордості, влади та самозвеличення, Син Божий входить в історію не у палаці, а в печері, не на троні, а в яслах. Всемогутній Творець стає Дитям - убогим, беззахисним, загорнутим у пеленки простоти.

Це Боже смирення - не просто жест співчуття, а одкровення самої сутності Бога: «Бог є любов» (1 Івана 4:8) - любов, що принижується, любов, що служить, любов, що все віддає.

Різдво - це не лише зворушлива історія про пастухів і зорю. Це розгортання вічного Божого задуму спасіння. Смирення Вифлеєму веде прямо до смирення Голгофи, де Дитя, народжене у яслах, простягне Свої руки на Хресті, щоб обійняти все творіння.

Воплочення і Хрест - це не два окремі таїнства, а єдиний безперервний акт Божої любові.

Коли ми дивимося на Немовля Христа, ми бачимо не лише ніжність Його людяності, а й тінь Хреста. У Вифлеємській печері вже лежить дерево, що колись підтримає Його Тіло. У Його малих руках уже присутня сила благословляти, зцілювати і прощати. А в сльозах Пресвятої Діви - пророцтво майбутнього болю під Хрестом.

Смирення Бога - не слабкість, а сила, що перетворює страждання на воскресіння. Тому піст - це не просто утримання від їжі, це шлях співходження зі Христом у Його смиренні, шлях, на якому ми відкладаємо гордість, егоїзм і байдужість, щоб Христос міг народитися в наших серцях наново.

Світ навчає, що велич - у пануванні, успіху та славі. Але Євангеліє проголошує іншу істину: «Хто упокориться, як дитина ця, той і є найбільший у Царстві Небесному» (Матвія 18:4).

Смирення - це не думати про себе менше, а думати менше про себе і більше - про Бога та ближнього. Це бачити в кожній людині - особливо в бідних, стражденних, вигнаних і забутих - образ самого Христа.

Під час цього посту нехай наша молитва й стримання стануть знаряддям співчуття. Нехай ми поділимося своїм достатком із голодними, одягнемо тих, хто змерз, потішимо тих, хто плаче - особливо наших братів і сестер в Україні, які досі несуть тягар війни, вигнання та руйнування. Їхні сльози, віра і стійкість - це сучасне відлуння Вифлеємської убогості та Голгофського болю.

Ми бачимо Христа знову розіп’ятим - у зруйнованих лікарнях, знищених домівках, поранених воїнах і матерях, що ридають. Але ми також бачимо силу Його воскреслої любові - у безлічі актів мужності, милосердя та віри українського народу: у священниках і капеланах, які моляться в окопах, у дітях, що співають колядки в підвалах, у родинах, які діляться хлібом зі сторонніми.

Возлюблені у Христі, наш шлях від ясел до Хреста повинен бути діяльним, спонтанним і живим.

Піст — це не лише утримання від їжі, а трапеза милосердя. Це не очікування, а жива відповідь на Божу любов.Кожен день посту - це нагода діяти: пробачити того, кого ми уникали; відвідати хворого; відновити зруйновані стосунки; нагодувати голодного; підтримати родину в біді; простягнути руку самотньому.

Пам’ятаймо: піст без любові - це лише голод. Але піст, наповнений милосердям, молитвою і смиренням - це сходи, що ведуть на Небо.

Апостол Яків нагадує: «Віра без діл - мертва» (Якова 2:26). Нехай наш піст буде видимою вірою - вірою, що дає, зцілює і будує Тіло Христове.

Ми закликаємо кожну парафію та кожного вірного зробити цей час постом милосердя:

• Збирайте продукти, одяг і медикаменти для потребуючих в Україні та у ваших громадах;
• Підтримуйте парафіяльні та благодійні ініціативи УПЦ США;
• Відвідуйте самотніх, потішайте скорботних, моліться за мир - не лише словами, а ділами милості.

Як Тіло Христове, наша Свята Церква покликана відображати Його смирення. Коли ми служимо без бажання визнання, коли прощаємо без образи, коли любимо без умов - тоді світ бачить Живого Христа.

У лицях капеланів, що потішають воїнів, духовенства, що годує біженців, дітей, що збирають дари для потребуючих - ми бачимо продовження Вифлеємського чуда у наш час.

Українська Православна Церква США та Діаспори - через свої парафії, семінарію, благодійні організації та вірних - залишається живим свідченням Божого смирення: відповідаючи на страждання співчуттям, на зло - добром, на відчай - вірою.

Кожен акт доброти - чи то для дитини в Україні, сусіда в нужді, чи незнайомця на вулиці - стає свічкою у темряві, свідченням того, що Христос народився, і світ не покинутий.

Апостол Павло нагадує нам: «У вас мають бути ті самі думки, що й у Христі Ісусі, Який, бувши образом Божим, упокорив Себе, прийнявши образ раба» (Филип’ян 2:5–7).

Мати думки Христові - це жити з відкритими руками і серцем, схилятися, щоб інші могли підвестися, прощати, щоб запанував мир, молитися, щоб воскресла надія.

Історія, що починається в яслах, не закінчується на Хресті - вона веде до порожнього гробу і слави Воскресіння. Це і є таємниця Божого смирення: воно не принижує, а підносить; не руйнує, а перетворює.

Нехай цей Різдвяний піст стане для всіх нас часом відновлення простоти, милосердя та тихої величі Божої покори.

Схиляючись перед Дитям Вифлеємським, промовмо з Пресвятою Богородицею: «Ось раба Господня, нехай буде мені за словом Твоїм» (Луки 1:38).

І коли продовжуємо молитися за мир і зцілення в Україні та по всьому світу, хай наше життя стане живим свідченням: щоб інші бачили Христа в наших очах, чули Його доброту в наших словах і відчували Його милосердя в наших вчинках.

З архіпастирською любов’ю та благословенням,

† Антоній,
Митрополит Української Православної Церкви США і Діаспори

† Єремія,
Архієпископ Української Православної Єпархії Південної Америки

† Даниїл,
Архієпископ Української Православної Церкви США і Західної Європи